Вітаю вас, гостей мого блогу! Його було створено для спілкування з колегами та батьками моїх учнів. Хочу вірити, що на його сторінках ви зможе знайти цікаву та актуальну для себе інформацію.

Коротка довідка:
Місце роботи з 1980 року - дотепер - у Харківському ліцеї №107.

Освіта: Харківське педагогічне училище. Харківський державний університет ім. О. М. Горького 



Виховання дитини — це не мила забава, а завдання, що вимагає капіталовкладень — тяжких переживань, зусиль безсонних ночей і багато, багато думок.
                                                                     Януш Корчак (1878—1942, польський педагог і письменник)

                                                                            Я – вчитель

                               «Той, хто звертаючись до старого,

                                  здатен відкривати нове,

                                  гідний бути вчителем»
                                                                                                     Конфуцій

Швидкоплинний час переніс нас у друге тисячоліття. Здається, що було це зовсім недавно. А от вже і в цьому столітті роки  показують другий десяток — також пролітають з величезною швидкістю. Хочеться не тільки заглянути вперед у майбутнє, а й інколи обернутися назад.

Впродовж  більш ніж сорока років з особливим відчуттям і хвилюванням чекаю кожного року цього незвичайного і урочистого дня — Першого вересня. У нього особливі прикмети: море квітів, всі фарби осені, гомін малечі, багато ясних, усміхнених облич. І гостре відчуття початку чогось важливого, значущого, радісного — початку навчання.

Чотири десятиліття — строк і малий і великий. Для учнів — не такий уже й малий — їм завжди здається,що час, роки ідуть дуже повільно.

Для мене — це все моє життя. Життя віддане дітям, школі. Скільки було за ці роки хвилювань про своїх підопічних, скільки пов’язаних з ними надій!

Траплялось, особливо в перші роки, в чомусь і помилялась. Але завжди була щирою, росла і вчилась разом зі своїми  учнями. Адже, як сказав апостол Павло «Як же ти, навчаючи іншого, не вчиш себе самого?»

Не стерлися в пам’яті ні свій перший урок,який провела ще студенткою – практиканткою, ні образ своєї першої вчительки, дитяча закоханість в яку вплинула на вибір професії. Професії унікальної, відповідальної  та важкої, яка кожного дня вимагає розв’язання безлічі задач, постійно вимагає віддаватись їй до останку.

Одна з особливостей моєї професії і в тому, що, навіть, у буднях, яких значно більше, ніж свят, коли на серці інколи буває боляче або тривожно, на порозі класу все залишається за ним. Заходиш у світло тридцяти прожекторів дитячих очей, їх промені пронизують тебе наскрізь. Як же можна зрадити ці дитячі душі, для яких ти повинен  бути найкращою, найсправедливішою людиною!

З погляду вічності — людське життя — це якась мить. Час летить з надзвичайною швидкістю. Тільки народилась людина — дивись, а вже вона школяр; не встигнеш озирнутися — вчорашні твої учні приводять до тебе в клас уже власних дітей. І тому кожного дня, як в перший раз, шкільний дзвінок знову каже мені: «Ваш вихід! На сцену!»